Руслана: я слухала серцем і вокальними інстинктами

Зірковий тренер шоу "Голос країни", народна артистка України, Руслана зізналася, що шукала у своїх вокалістах те, чого не вистачає на українській сцені. Вона впевнена, що незалежно від результатів фіналу, Тоня Матвієнко як народний голос вже відбулася.

Чим Ви керувались, коли на "сліпих прослуховуваннях" обирали собі в команду вокалістів? До яких критеріїв оцінювання зверталися, крім вокального?

На той момент дуже важко було зорієнтуватися, тому що це було перше випробовування. Однозначно ми пропустили хороші голоси. Це ми одразу зрозуміли. Важко спиною за одну хвилину зорієнтуватися. Звичайно, керувалися своїми смаками, критеріями. Шукали те, чого, здавалося б, не вистачає саме на українській сцені. Хоча Тоню я в перший раз пропустила. І тільки на другий раз я її взяла. І дивіться, куди вона дійшла. Хотілося такого «ух» голосу. Я чекала на такий вокал, де б відчувалися нотки, які мені близькі по духу.

Який момент був найважчим?

Було важко сидіти і чекати. Коли проходить десять, двадцять, тридцять, п'ятдесят секунд. Ти вже розумієш, що це кінець. І, як кажуть, "і нести важко, і викинути шкода". І натиснути боїшся, і пропустити голос теж. В цю секунду твоєю рукою мав хтось порухати. Мені не вистачало впевненості в тому, що саме цей голос мені потрібен. Слухала серцем, звичайно, і вокальними інстинктами. У вокалістів горло працює завжди ідентично тому, хто співає. Якщо я відчувала, що на фізіологічному рівні все правильно, і в серці щось чіпляло, – я брала цю людину. Але були і спонтанні рішення. До речі, вони дали результат. Наприклад, Женя Червоножко – мій спонтанний вибір. Севіль – однозначно свідомий.

Василь Логай і Тоня Матвієнко не пройшли після першого прослуховування, проте Василь дійшов до півфіналу, а Тоня – в четвірці фіналістів...

Це говорить про те, що ми їх не розкусили, одразу не відчули унікальні голоси. Але як я Тоню не впізнала... Вона однозначно голосом мами співала. Чому я побоялася її етнічної манери, це для мене дуже дивно. Зараз я розумію, що мені не треба було нічого боятися, а брати і рулити до кінця. Чим впевненіше ти зробиш крок, тим швидше люди приймуть твою точку зору. Незалежно від результатів фіналу, Тоня вже відбулася. Навіть, якщо і не буде перемоги. Її вже запрошують на концерти. Їй кар'єра забезпечена. Це народний голос.

Якби у шоу Ви б мали право вето, чи скористалися б ним, коли у баттлі змагалися дві людині, які на Вашу думку були гідні продовжити участь у шоу?

Я не можу сказати, що мої прогнози принципово розійшлися з глядачами. Я майже повністю згодна з тим, як вони голосують.

Ваші прогнози збігалися з результатами глядацького голосування?

Звичайно. З виконавцем ми робимо продукт. Ми беремо пісню, обираємо постановку, образ, створюємо ціле шоу, в якому, звичайно, найголовніше – це вокал. В усьому цьому артист розквітає на сцені. Якщо це відбувається, то глядач за нього голосує автоматично. Якщо ми розкрилися – були смс. Якщо не встигли – їх не було. Я наперед знала, хто буде сильний, а хто ні. Я бачила це на репетиціях. Хоча були і сюрпризи. До речі, найбільше їх було як раз з фіналістами, з Тонею та Василем. Це люди, які з кожним разом розкривалися все більше і більше. Дуже дивувала Тоня. Вона не боялася експериментів. Вона – молодець. В неї є характер. Хоча вона і хвилюється. На неї дуже багато критики. Вона викликала в аудиторії неабиякий резонанс. Я знаю, що і мама її дуже сильно це все переживає. Їхній сім'ї це непросто обходиться. Але ми не дивимося на неї як на доньку Ніни Матвієнко.

Чи є щось таке, чого Вам бракувало на проекті?

Мені на проекті не вистачає дуетних баттлів, тому що в них найбільше б проявився контраст. Спочатку всередині команди треба було це робити, а потім між командами. Тоді це було б круто. Ми б порівнювали вокалістів у близькому жанрі, і це було б цікаво. Але схема проекту інакша.

Кого з Вашої команди можна назвати найпрацелюбнішим?

Дуже працьовита Женя Червоножко, Севіль. Василь Логай взагалі схуд більш ніж на десять кілограм. Він нереально працелюбний. Тоня нервово перепалює дуже багато ресурсу. Вона більше всіх спалює в середині.

З ким з учасників найважче було прощатися?

З Севіль. Я на ній роблю дуже сильний свідомий акцент. По всій моїй музичній філософії, саме вона була «Руслана-style». Мені до кінця була б потрібна Тоня, Севіль і, навіть, Настя Шахназарян. Тоді б всі зрозуміли, що це Руслана як тренер.

Чи виникали у Вас в команді конфлікти інтересів тренера та підопічних?

З Тонею в мене був конфлікт. Але ми його між собою не визнавали. Це був негласний, ніби-то конфлікт. Для мене це було смішно, а Тоні здавалося, що я не приділяю їй уваги, ігнорую. А мені навпаки здавалося, що вона мамина доця, самодостатня, і сама без мене обійдеться. Після того, як вона заспівала "Ой, верше, мій верше", я поламалася. З того моменту ми з нею, як сестри стали. В нас динаміка стосунків дуже цікава. Спочатку все було дуже позитивно, потім якийсь холодний провал. Але потім ми повністю одна для одної відкрилися.

Після проекту як плануєте допомагати вокалістам?

Ми плануємо робити проект. Ми це вже обговорили з продюсерами проекту та телеканалу. Це поки що наша маленька творча таємниця. Якщо хлопці і дівчата теж проявлять ініціативу, яка не може бути тільки з мого боку, все відбудеться. Вони і так попали в ідеальні умови. Все від їх бажання залежить.

Чи є в планах запис дуету з кимось із Ваших вокалістів?

Багато було думок з цього приводу. Вони навіть мої пісні пробували співати. Ми на Майдані співали з Женею, Тонею та Ештар. Але я усвідомлюю, скільки в мене в цьому місяці роботи. Попереду зйомка двох кліпів. Я готую зразу два альбоми, тому можу наговорити, а потім цього не буде. Нам достатньо того спільного проекту, який ми запланували. Це фактично і буде дует з моєю командою.

Як підтримуєте фіналістів? Які поради найчастіше вони від Вас чують?

Я їх прошу абстрагуватися від дрібного рівня і перейти на глобальний, не ритися у дріб'язкових нервових емоціях, а піднятися вище над ситуацією і спробувати зрозуміти, що для них важливіше. Тоді в їх голові вибудовується правильне ставлення до сцени. В них з'являється вірна мотивація, емоції. Я намагаюся їм вселити впевненість, якої інколи навіть зірки не мають. Я хочу, щоб в них перестали тремтіти колінка, щоб вони мали високу самооцінку. Я намагаюся їх накачати адреналіном, амбіціями, щоб в них з'явилася "вибухівка", в хорошому розуміння слова. Це десь вдається, а десь ні. Іноді, коли вони відпускають наш енергетичний зв'язок, хтось зразу оступається і вилітає з гри. Я їм пояснюю буквально все: від фізіологічного відчуття при співі, якими мають бути ноти, позиція, як вони мають брати дихання, технічні параметри, як правильніше заспівати фразу, як рухатися, в кого які виграшні позиції в пластиці і образі. Коли цей зв'язок пропадає, і я гублюся, і вони. І я нічого вже не можу дати, і вони взяти нічого не можуть. Я віддаю всю енергію та вселяю впевненість. Якщо вони будуть впевнені, вони все зроблять.